Поезія “Зустрілися дві долі…”

Зустрілися дві долі на місточку,
Одна мов пані горда, грошовита,
Виблискує по-модному сорочка,
Дорогоцінним каменем розшита…

Інша вродлива, в одязі простенькім,
А погляд теплотою огортає,
І хоч сорочка добре вже потерта,
Та усмішка весною обіймає..

«Сестричко, – обізвалась горда пані, –
Чого така нікчемна ти й убога,
Он туфлі зношені у тебе й рвані,
Вже скоро станеш зовсім босонога.

Дивись дороги скрізь прямі й розлогі,
Чого ж сестричко, йдеш шляхо́м тернистим,
Ти глянь на себе, ну ж, де твоя гордість?
Іди за мною, глянь тут гарно й чисто…»

«Знаєш, сестричко, – бідна промовляє,
Так, в мене латана сорочка, туфлі рвані,
Та я не можу збитися зі шляху,
Хоч іноді ці терни сильно ранять…

Але фізичні рани заживають,
Одежу теж не жаль, все залатаю,
Та в серці маю те, що окриляє, –
Любов моє серденько зігріває…

І розминулись долі, розійшлися,
Шляхами різними пішли поволі,
Бо там де правда, шлях хоч і тернистий,
Зате веде до вічної любові!
28.08.2017.
© Автор Британ Галина Ярославівна

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *