Тихо грався хлопчик у кімнаті,
Іграшки навкруг, машинки, трасси,
І конструктори і літачки крилаті,
Все що може лиш дитя бажати…
В коридорі двері заскрипіли,
Хлопчик скрикнув – “Татко повернувся!”
Оченята щастям засвітились,
І побіг до татка, пригорнувся.
“Таточку, татусю, ти стомився,
Допізна був на роботі знову,
В мене новий м’ячик, подивися,
У футбол пограємо з тобою?”
“Знаєш, рідний, сил немає зовсім,
Може завтра, добре, мій синочку?”
“Але тату, завтра знов робота…”
– Смикав хлопчик тата за сорочку.
“Сину, треба ж гроші заробляти,
Треба ж їсти нам і одягатись,
А тобі пора вже міцно спати,
Йди швиденько, у свою кімнату”.
Ніч минула, тільки сонце встало,
Хлопчик із кімнати виглядає,
Кухня пахне ароматом кави,
“Тату, ось”, – скарбничку простягає.
“Що це, синку?”, – батько здивувався,
“Це моя скарбничка, хочу тату,
Я купити, трішки, твого часу,
Щоб могли ми у футбол пограти.
Може стане хоч би на годинку,
День сьогодні сонячний, безхмарний,
А отут неподалік біля будинку,
Є футбольне поле, дуже гарне…”
Обпікала тата ця скарбничка,
Наче в душу біллю проникала,
Поглядом пекло маленьке личко,
Що так щиро відповідь чекало…
Обійняв синочка, ком у горлі…
“Ти пробач, синочку, ти пробач…
Ми пограємо в футбол сьогодні,
Покажи мені свій новий м’яч…”
Так, робота нам потрібна всім,
І потрібні ті злощасні папірці…
Та цілком не віддавайтесь їй,
Щоби потім не пекло в душі…
16.08.2017
© Автор Британ Галина Ярославівна