Поезія “Я люблю тебе, матусю…”



Мені чотири…Прихворіла трішки,
Матуся біля ліжечка схилилась,
Читає зі сльозами якусь книжку…
Я потім знатиму, вона молилась…

Мені вже сім минуло, я доросла,
Матуся просить сукню одягнути,
А я не хочу, хоч матуся просить,
Тупаю ніжками і надуваю губки…

Мені п’ятнадцять, плачу у подушку,
Перше кохання нерозділене, болить…
Матуся обіймає, гладить ручки,
Весь світ до мене хоче прихилить…

Мені вже двадцять п’ять, сім’я у мене,
Синочка народила, поруч мама…
Від сліз вологі оченята в неї,
Молитва на вустах, та безустанна…

Молитва, що мене оберігала,
Завжди, усюди… Я й не розуміла,
Як сильно і безмежно любить мама…
Я й не помітила, як мама посивіла…

Мені вже тридцять, мама приїжджає,
Онука пестить, ніжно обіймає,
Кажу їй як люблю її без краю,
Як в гості завжди щиро виглядаю…

Як сильно я ціную її ласку,
Як вдячна щиро за дитячу казку,
За сотні тих цілющих молитов,
За ніжність, за турботу, за любов…

Минатимуть роки, я не стомлюся
Казати – « Я люблю тебе, матусю…»
06.11.2017
© Автор Британ Галина Ярославівна

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *