Не заходь в мою душу із галасом лютих промов,
Там лиш тиша і спокій, прошу, не поруш того раю,
В ньому – вічність, безмежжя, ота безкорисна любов,
Без якої насправді нічого на світі немає…
Бо усе що без неї – змертвіла, замерзла земля,
На якій не зростає ні віра, ні крапля надії,
То ж, як йтимеш сердитий, не ки́дай штики надарма́
Нищівними повір, можуть стати оці твої дії…
Не заходь в мою душу із брудом ненависних слів,
Що завжди настигають зненацька, неначе стихія,
Ти не знаєш, як здатен спотворити, знищити гнів.
Той мурований храм, без якого душа сиротіє…
05.02.2021
© Автор Британ Галина Ярославівна