Вона хотіла віршик розказати,
Вона так довго вчила ці слова,
Садочок. Глядачі. Дитяче свято
І трішечки тремтить її рука…
Але вона розкаже все, зуміє.
І тато вдома їй аплодував
І сукня в неї наче з її мрії
Вмить зал затих, хтось перший розпочав…
Ось і до неї зараз черга дійде
Вона стиснула міцно кулачок…
«Ну що продовжим наше свято, дітки,
Усі розповіли, підем в танок.»
«А я, а я»– серденько виривалось,
Кричала подумки, не зводивши очей,
А я? А я? А я не розказала…»
Та мовчки сіла поруч до дітей.
Її забули, просто так, забули,
Вона закрилась, погляд в пустоту
Здається що й ні разу не дихнула,
Лише зі щічки витерла сльозу.
В середині неначе пусто стало
Лише серце гепало, іще почує хтось…
Навколо свято, діти танцювали
А їй так сумно, боляче чогось…
Пройшли роки, вона доросла стала,
У школі випускний, танцюють всі
Та не вона, навіщо їй той танець?
Та дівчинка танцює у душі…
«Мовчи, мовчи, тебе помічають
От так і треба, це твоє життя,
Ти невидимка….» Дівчинка ридає…
І знов садочок. Свято. Пустота…
Як легко назавжди зламати крила,
Пошматувавши на дрібні шматки,
І знаєш, потім жодна в світі сила
Не зможе їх так як тоді сплести…
Як легко назавжди зламати долю,
Розбивши мрію, мов крихкий кришталь
Змінити чийсь маршрут, завдавши болю,
Безповоротно іноді на жаль…
29.12.2024р
© Автор Британ Галина Ярославівна