Поезія «Не стріляй…»

Не стріляй, не стріляй, дай надихатись вдо́сталь,
Бо опісля, не зможу ще довго вдихнуть,
Крок за кроком навпомацки йтиму крізь простір,
І старатимусь серцем всі дії твої осягнуть…

Що штовхнуло тебе взяти зброю у руки?
Самолюбство і страх… Страх лишитись в юрбі
Перехожим звичайним, простим, непочутим,
Страх зізнатись у цьому самому собі…

Мені шкода, що зводиш собі п’єдестали
За рахунок того́, що хтось інший терпітиме біль
Не стріляй, бо вкінці як сягнеш до фіналу
Кожен постріл вернеться і боляче влучить у ціль…
(P. S – йдеться про гострі необдумані слова і вчинки, бичування, буллінг…)
18.10.2020
© Автор Британ Галина Ярославівна

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *